Маленькі Полтавські історії. Про зіпсовану політінформацію та веселі поминки

Вікіпєдія каже, що передостанній генсек Радянського Союзу товаріщ Костянтин Черненко віддав душу Богові, у якого не вірив 1985 року.

Я тоді навчалася у п*ятому класі. До нього країна один за одним ховала попередніх вождєй. Коли ховали Брежнєва, оголосили вихідний, і ми зібралися дивитися на його погребіння у сусіда дяді Пєті . У нього єдиного на нашій вулиці був кольоровий тєлік. І таке діло дивитися по чорно — білому було не гоже.

У вітальні влаштували справжній кінозал. Баба Уляна, мати дяді Пєті, напекла ляпанців, ми їх їли і дивилися, як сходить у могилу уважаємий Лєонід Ілліч. Пам*ятаю, гріб з прахом сильно гепнувся у яму, і батько дяді Пєті, дід Іван , авторитетно зауважив, шо « комусь попаде за це по шапці». Потом додав : « А може, воопще, хто-то попрощається с должностю».

Незабаром ховали вже Андропова, і теж був вихідний. Цей похорон ми вже не бачили, бо просто гуляли на дворі.

А коли слідом за Андроповим помер Черненко, то вихідного більше не було. Класний керівник Катерина Андріївна оголосила, що на завтра нам треба приготуватися до політ інформації, і потім ми, всією школою, будемо дивитися похорони Черненка по телевізору, який для такої оказії нам подарували шефи – вузлова станція Ромодан.

Увечері я добросовісно вирізала з газети « Комсомольская правда» кілька статей (про аграрні успіхи в Кустанайській області, трудовий подвиг латвійських риболовів, рекордну здачу цінної пушнини у Якутії) і вклеїла їх у спеціальний зошит.

Катерина Андріївна разом із завучем нас зустрічали біля шкільного порогу. У кожної – на рукаві чорна пов*язка, чорна хусточка на голові і скорбота на обличчі.

Нас зібрав на лінійку директор – теж у чорному костюмі, чорній сорочці і з чорною краваткою. Посеред шкільної зали стояв портрет Черненка , само собою, з чорною стрічечкою. Загальну чорну композицію порушила тільки Таня Кравченко, яка чомусь прийшла у школу у білому фартушку. Ігор Семенко заіржав і сказав:

-Всьо, Крава, тебе посадять!

-Чого це?

— Потому шо всі у чорному, а ти наверно, шось празнуєш, шо у білому приперлася. У людей горе, а у неї празник. Ти подиви.

Таня розревлася, а Семенко не вгавав і казав, шо нічого, як Краву посадять, так і бить, ми всі будемо збирати для неї передачки, адже у колонії для малолітніх годують погано. Катерина Андріївна нагримала на Семенка, зняла Танин білий фартушок, сховала його і розпочала політінформацію.

— Дорогі діти, у нашій країні сьогодні – сумний день, бо ми прощаємося в великим сином Вітчизни. Радянський Союз пережив величезну втрату… Все своє життя Костянтин Устимович віддав на благо процвітання нашої держави.

І тут ні сіло ні впало руку підняв Вова Кульбаченко.

— Кажи, Володю, що ти хотів?

— Мій папко каже, що це якась дівєрсія. Потому шо не може такого бути – у страні правітєлі мруть як мухи, це точно підстроїли наші вороги.

Катерина Андріївна спочатку почервоніла, потім побіліла, посадила Вову на місце і запевнила, що у нас найсильніша армія і найдосвідченіші міліціонери, а тому такого бути не може. Вова знову підняв руку і сказав, що вони не всі досвідчені. Потому шо, наприклад, у селі його бабусі хтось покрав мішки з цукром у їдальні на тракторній бригаді , і злодіїв не знайшли. Хоча приїздила купа міліції з Миргорода. Та і наш дільничний не дуже професійний, бо позавчора напився на дні народження Вовиного батька. Катерина Андріївна розсердилася і сказала, що Вова перетворює політінформацію на балаган. Вова замовк, і далі політінформація пішла як по маслу. Правда, я не встигла зробити доповідь про рекордну здачу цінної пушнини у Якутії, бо всіх повели до зали розсідатися біля телевізора.

Після перегляду прямої жалобної трансляції нас розпустили додому . Але додому, звісно, ніхто не пішов. Гуртом ми подалися у чайну, замовили там тридцять три пончики з м*ясом і три пляшки сітра « Дюшес».

Розсілися за столом, і як положено, не чокаясь, пили за царство небесне.

Чайна поступово наповнювалася людьми.

Зайшов гурт чоловіків з депо, які теж вирішили пом*янути Черненка. Побачивши нас, почали сміятися : « А ви, соплярики, шо тут робите?»

Тьотя Галя, яка торгувала пивом, сказала, шо ми теж поминаємо генсека.

Мужики засміялися. Купили нам пончиків з повидлом і ще сітра.

Тоді підтягнулися сотрудніки вагонної промивки, ми їх теж розчулили своєю активною позицією. Вони купили нам тістечко « Картопля», вафлі « Артек» і замовили какао.